Це створіння породження темряви. Але не містичної, що описується у творах.. Не містичної, що її описують віщуни та відьми.. Це темрява, що живе глибоко в середині нас. Це створіння, ця тварюка, це те ким чи чим ми можемо бути якщо підпустимо темряву ближче до душі.. Тварюка, що захопивши нас, зробить із нас створінь подібних до себе.. Байдужих до чужого життя. Які запросто можуть вбити, навіть вже подумки, та потім спати спокійно...
Ця тварюка, вона не має форм, не має чіткого тіла хоча в силуеті можна вгадати вовчі обриси. Вона стоїть перед тобою, відбиваючись в дзеркалі, замінюючи звичне відбиття твого тіла своєю темрявою. Стоячи, просто перед тобою, загороджена від реального світу лише тонкою амальгамою дзеркала, тварюка складає лапи, чи ж бо руки, замком та схиляється вперед так, що тобі під силу відчути як смердить її подих. Долаючи відразу повертаєш голову, і тепер ти в силах розгледіти очі.. Чи те, що мало бути замість них.
Дійсно, очей немає. Лише дивне свічення, що відчутно фізично, воно обпалює змушуючи шкіру, куди звернені очі, червоніти наче при термічному опіку. Ти бачиш, що вовча постать відкриває пащу наче щось каже. Але ні.. Ти не чуєш слів. Вони не лунають в тиші твоєї кімнати наче грім, ні.. Ти чуєш, відчуваєш, її голос своїми нутрощами тому, що він звучить зсередини... Хоча.. Навіть описати саме це голосом неможливо. Це відчуття, її почуття, якими їй під силу спілкуватись з тобою. Почуття якими їй під силу керувати тобою...
Комментариев нет:
Отправить комментарий