Для нього...

Так. Можливо я не така якою мене бажають бачити деякі, не стану називати імена. Можливо для когось я занадто різка в словах, чи, навпаки, через край м'якотіла. Та я така яка є, і я заплуталась. Я не можу зрозуміти чого бажаю, що саме потрібно і для чого я роблю ти чи інші вчинки.

Я не підхожу під шаблони ідеально вірної тому, що зрадила. Не тілом, не душею.. Достатньо того, що зрадила подумки - замислилась над іншим. Виправдовуватись? Можу..

Мені важко, важко бути одною та не відчувати, такого потрібного мені, тепла. Занадто довго я терпіла холод та була одна, а він зумів зігріти мене... Та зникнути. Ні, подумки він був зі мною, писав, але все ж поруч його не було. Я не могла просто покласти голову йому на плече, коли мені це так було потрібно. Бажала самого елементарного, взяти його за руку та, заглянувши в очі нічого не промовляючи просто посміхнутись тому, що лише йому під силу було зрозуміти, що я промовляю без слів.

Так. Йому також було складно... Нова країна, нові люди та відсутність рідних поруч. Але він зумів впоратись, він виявився сильнішим за мене, хоча завжди вважав, що це скоріш під силу витримати мені. Але не так сталося, як гадалося. А я не витримала цього випробовування... Але саме страшне не моя слабкість, а те, що я змирилась з тим, що побачила.. Змирилась, просто склавши руки...

Дивно. Чи є сенс боротися, якщо ти вже бачив, що буде? Чи маю я сили змінити майбутнє, яке я вважала "залізним правилом"?.. Знаю, що мені порадять. Скажуть не думати над тим, що буде однозначно, тобто не зациклюватись, адже майбутнє має багато розвилок... А якщо це не так? Якщо Одним лише словом ми вибираємо одну з доріг, та більше не в змозі її змінити? Що тоді робити? марити, що нам під силу змінити все? Чи опустити руки та погрузнути у смердючому трясовинні депресії? Чи видумати собі нову гісторію з різнокольоровими ілюстраціями та екзотичними квітами в якій би світ не був нам такий відразний?..

Так.. Я за слаба для боротьби, хоч що мені казали мої знайомі та друзі. Я плутаюсь у власних словах, не в змозі вирішити, що робити та що мені більш потрібне. Але я в змозі зрозуміти хоча б одну маленьку деталь.. Лише втратившись щось, ми починаємо розуміти наскільки це було нам дорогим..

Тому, я лише прошу в нього пробачення розуміючи, що сенсу нема.. Для чого?.. Для подальшого...